Оленич Віолетта, учениця 7-А класу
Ішла Мова Україною: лісами, полями, горами.
Раптом в одному мальовничому куточку почула сперечання птахів:
- Моя пісня найкраща, – каже Соловейко, – нею милуються всі. Вона приносить радість і насолоду.
- А моя не гірша. Її розуміють і люблять
мої друзі. Я передаю піснею як радість, так і небезпеку, – вихваляється
Горобець.
Слухала-слухала Мова їх сперечання, а
потім мовила:
- Як гарно ви співаєте! Я збагатилася звуками ваших пісень…
Дійсно, звуки мови за своєю природою, за
способом творення і за своїм призначенням - досить складні одиниці. У природі ми чуємо їх безліч (шум трави, шелест дерев,
гуркіт, спів, свист, рев, стукіт різних фізичних явищ). Не всі звуки, які вимовляє людина, є звуками
мови. Вона може створювати багато звучань (крик, свист, кашляння, сопіння і под.), але для спілкування мають
значення лише ті звуки і звукосполуки, що служать для утворення морфем і слів. Звуки — це
матеріальна оболонка слів.
Слова створюють новий, третій світ - світ звукових символів,
за допомогою якого висвітлюються як таємниці навколишнього світу, так і світу, що всередині нас. Світ зовнішній проливається в нашу душу; світ
внутрішній проливається з нас у зорі, у шум дерев, в усе те, що навколо.
Майстерне володіння мовою найбільшою мірою
виявляють митці слова – поети і прозаїки. Згадаймо хоча б такі відомі рядки:
“Ну що б, здавалося, слова. Слова та голос, більш нічого. А серце б’ється,
ожива, як їх почує”.
У літературі всіх народів поняття рідної мови виступає поряд
із поняттями рідного краю, батьківської хати, материнського тепла, Вітчизни,
тобто мова сприймається не просто як засіб комунікації, не тільки як знаряддя
формування думок, а як одне з джерел патріотичних почуттів, як рецептор
духовно-емоційної сфери людини. Письменники поетизують мову так само, як і
рідний край, його пейзажі, як свій народ. Мова входить у систему художніх
образів.
Мова українська – невичерпна скарбниця. Вона має особливу
музикальність, і ми за допомогою
інтонації, логічного наголосу можемо передати
найпотаємніші думки, почуття. Ця незбагненна душа нашої мови, як
золотоносна ріка, виблискує своїм різноманіттям, переливається в душу нації,
творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі.
Прямувала Мова Україною… Вбирала в себе
всі звуки природи: і дзеленчання дзвіночків, і кумкання жаб, і спів пташок, і
шум дібров. І люди, розмовляючи, користувалися цим багатством.